Давня китайська легенда про магнолію.
Це було дуже давно.
На невелике гірське село напали вороги, які не пошкодували нікого,тільки сто
молодих дівчат залишили для своїх «розваг». Щоночі одну з полонянок убивали.
Остання дівчина перед смертю попросила матінку – землю залишити бодай якусь
згадку про неї та її подруг. На ранок замість тіл жертв на сільському майдані
росло дерево зі ста біло – рожевими квітами. Так у магнолії б’ються 100 дівочих
сердець.
«Південний берег Криму»
Кримські гори захищають від північних злих вітрів.Та ще й море ціле літо сонечко пекло.
Потім воно усю зиму віддає своє тепло.
Ось чому зима тут, діти, тепла і коротка.
Ну, а літо вдвічі довше – і жарке, й спекотне.
Ну, звичайно, і рослинам добре тут живеться.
Дуб і бук, граб і ялиця, сосна вгору пнеться...
Добре себе почувають кипариси, лаври,
магнолії, олеандри, і, звичайно, пальма.
Про рослини ми дізнались.
А який тваринний світ?
Є лисиці, і косулі, зайці, дикі кабани,
є олені, білки, чайки, яструби, дрозди, орли,
сови є і мухоловки і, звичайно, солов'ї.
Над квітками і плодами в'ється безліч тут комах:
жук-олень, вусач альпійський, турун й «мертва голова».
(А. Засядько)
У віддалені часи на самому березі моря поселилося стадо величезних звірів. Керував ним ватажок - старий і грізний ведмідь. Одного разу повернулися ведмеді з набігу і виявили на березі уламки корабля.
Серед них лежав згорток. Старий вожак розгорнув його і побачив маленьку дівчинку. Дівчинка стала жити серед ведмедів.
Йшли роки, вона росла і перетворилася в красиву дівчину.
Одного разу недалеко від ведмедячого лігва прибило до берега човен з молодим красивим юнаком. Буря довго носила його човен по хвилях, поки не викинула на кримський берег. Дівчина перенесла юнака в затишне місце. Багато разів приносила вона юнакові їжу і питво. Юнак розповідав їй, як живуть люди в його рідних краях. Дівчина співала для нього свої улюблені пісні. І в ці дні увійшла палка любов в серця обох ...
Юнак вже зміцнів, він змайстрував щоглу, зробив вітрило - закохані вирішили покинути ведмедячий берег. Ось вже між човном і береговими скелями лягла широка блакитна гладінь ...
Тут повернулися на берег з далекого походу ведмеді і не виявили дівчину. Ватажок подивився на море і люто заревів. Він опустив величезну пащу в блакитну вологу і з силою став втягувати воду. Його приклад наслідували інші. Хвилі захоплювали човен назад до берега. Тоді дівчина заспівала. Звірі відірвали голови від води і заслухались. Лише старий ватажок не захотів залишати береги, продовжував лежати, вдивляючись у далечінь, де зникав човен з істотою, до якої він прив'язався.
І лежить старий ведмідь на березі вже тисячі років. Скам'яніло його могутнє тіло. Могутні боки перетворилися на стрімкі прірви, голова зробилася гострою скелею, густа шерсть перетворилася в дрімучий ліс.
Старий вожак-ведмідь став Ведмідь-горою
Немає коментарів:
Дописати коментар